вторник, 21 ноября 2017 г.



ПЛАНЕТА
ТОЛЕРАНТНОСТІ…
«Я зміг її знайти!»

Якось восени Петро повернувся додому зі школи трохи засмучений. Навіть сумний.
— Що трапилося, синку? — запитала мама.
— Нічого. Просто маленька осіння депресія. Дивлюся довкола, вже настав місяць листопад. А ще й горло боліло вранці. За теплим літом сумую, — відповів хлопець.
Хоча й на дворі дійсно вже був листопад, усе красиве жовте й червоне листя довкола їхньої оселі радісно демонструвало свою відданість та щиру вдячність тихій і спокійній осені.
Хоча Петро не просто мав сумний настрій. Ще хвилювався через шкільні справи. Там, у школі, йому дали досить незвичне домашнє завдання на уроці світової літератури. Треба було за пару днів написати авторське оповідання на тему толерантності. Про це одразу дізналася мама, побачивши запис у відкритому й акуратно покладеному шкільному щоденнику сина на письмовому столі.
«Я зміг!» — часто полюбляв повторювати цю фразу в своєму підлітковому віці успішний семикласник у подібних ситуаціях. Але цього разу Петрик явно відчував психологічний дискомфорт через певні побоювання невідомого. Чи то просто сьогодні був не його день…
— А що таке толерантність? Як ти розумієш? — запитала матуся.
— Дуже просто. В перекладі з латини це слово означає терпимість. Тобто терпиме ставлення із розумінням, іноді навіть із певним співчуттям до усіх, хто не такий як ми з вами, — якось замислившись, спокійно відповів підліток.
Мама уважно вислухала сина й одразу тихенько увімкнула його улюблені музичні записи. Запропонувала поїсти улюблену страву, випити гарячого чаю та спробувати пограти в одну гру…
До речі, Петро дуже цікавився астрономією. Тому Олена Павлівна, маючи чималий досвід викладацької діяльності у гуманітарному коледжі, приготувала своєму семикласнику цікавий і пізнавальний сюрприз. Принесла з бібліотеки сучасний журнал з астрономії, із науково-популярними статтями про різні планети та інші космічні теми, із безмежною кількістю цікавих і захоплюючих фотографій. Петрик сів за стіл і почав роздивлятися вражаючі уяву фотографії. Бо хотілося просто відволіктися… Отож, геть вам, думи сумні.
«Я зміг!»
Потім, непомітно для себе та оточуючих вдома, хлопець почав щось захоплено малювати на папері й писав якісь заголовки. Так він просидів півгодини, ще годину, вже й дві… Нарешті Петро позвав маму до кімнати, щоб поділитися із нею своєю радістю.
«Я зміг!» — задоволено промовив хлопець і показав неньці свій незвичний витвір мистецтва. На великому аркуші паперу формату А-3 можна було побачити красиво зображений безмежний космічний простір. Знайомі й відомі багатьом із нас планети (Земля, Венера, Марс, Сатурн, Юпітер) віддалено нагадували веселі й радісні повітряні кульки, які летіли у безмежному просторі, кожен своїм шляхом до обраної мети.
Довкола у космосі було темно. Хоча іноді далекі промінчики Сонця дарували світло й знову зникали у невідомості. Ці промінчики лише частково нагадували про себе у безмежному просторі невідомості.
Втім, одразу особливо привертає увагу дещо зовсім інше. В самісінькій середині композиції можна побачити незвичну планету! Вона, на перший погляд, виглядає світлою, тому й викликає довіру та симпатію глядачів. Довкола нової планети Всесвіту літають космічні кораблі, доставляють на її поверхню нових прибульців.
— Це вимушені переселенці із планети Земля. Просто їм давно вже реально набридли глобальні проблеми цивілізації: голод, військові конфлікти у різних державах світу, політичні репресії, різні переслідування за нетрадиційну точку зору в політиці чи релігії, нетрадиційну сексуальну орієнтацію та не тільки, — пояснив автор, — завтра проведемо у класі рольову гру на тему толерантності.

Рольова гра на тему толерантності
А наступного дня відбулася незвична рольова гра. Ви запитаєте, в чому її незвичність? За задумом автора, не було традиційного заздалегідь підготовленого й детально розписаного сценарію. Просто, на думку автора, такий традиційно формальний підхід є зайвим. Бо заважає творчій уяві підлітків, які скористалися чудовою можливістю стати співавторами й можливо акторами цікавого дійства. Отже, відбулася творча імпровізація, в якій кожен охочий та небайдужий до сучасних проблем людства (глобалізації, толерантності, миру, культури, мистецтва і не тільки) зміг творчо та неформально висловити свою точку зору.
Один із учасників гри, 7-класник Сашко спробував відправити в космічну невідомість групу неслухняних дітей одного з молодших класів. Інший учасник, Михайло уточнив, куди йому можна відправити охочих у велику космічну подорож?
Після короткого обговорення більшістю голосів 7-класники вирішили знайти у космосі планету Толерантності. До того ж, частина учнів (учасників гри) мали певні сумніви. Чи варто взагалі людям довіряти таку відповідальну гуманітарну місію у Всесвіті?! Адже Землю і так вже усіляко запаскудили, екологію зіпсували. Дійшло до того, що навіть у спекотній Африці влітку випав сніг. Людей ображають через їхній колір шкіри, африканців якось недолюблюють окремі європейці… Отож, кінця-краю цьому не видно.
Знайдено планету Толерантності !
— Чи достойні люди жити на цій новій планеті? Чи вони знову не зіпсують поки ще чисту й незаплямовану людськими гріхами частину космосу? — відверто висловлювали свої побоювання учасники гри.
— Та чи зможемо, взагалі, знайти у космічній невідомості цю дивну планету Толерантності? — запитували інші.
— Щось там світиться… Швидше налаштуйте телескоп! — вольовим голосом промовив Петро.
— Ось, дивіться. Я її знайшов! — радісно вигукнув автор проекту.
«Можливо, він знав про неї із самого початку, але не розкривав секрету до кінця? Адже мав на це право як автор ідеї» — прошепотіли деякі учні.
Отже, є перша перемога. Виконали перше завдання! Але що далі? Чи вдалося досягти мети? Чи навчилися підлітки бодай трошечки ставитися до оточуючих більш поважно і терпимо?
Нові запитання,
або життя триває у пошуках відповідей?
Яким буде життя перших людей на новій планеті? Як розвиватимуться їхні стосунки з іншими жителями космосу? Чи вистачить землянам поваги і терпіння до сусідів? Адже вони не єдині живі істоти у Всесвіті!
Наскільки нові прибульці з планети Земля своєю поведінкою, думками і вчинками достойні називати себе поселенцями планети Толерантності? Чи стануть вони її жителями, чи повернуться незабаром на Землю, збагачені новим досвідом, ідеями та знаннями? Який урок толерантності залишиться в їхніх спогадах крізь безліч космічних швидкостей, різних фізичних факторів та світових років?
Чимало запитань виникає також стосовно цієї незвичної космічної подорожі.
Які книжки, ноутбуки, інші технічні пристрої, особисті речі та документи дозволено взяти з собою в нову космічну подорож? Та й скільки вона триватиме у часі?
Які мобільні телефони, смартфони, айфони, планшети та інші атрибути сучасної земної цивілізації можна взяти із собою на згадку про попереднє земне життя?
Чи буде на новій планеті Толерантності відкритий доступ до звичного інтернету, щоби мати можливість періодично спілкуватися із землянами, які залишаються далеко від нового місця тимчасового перебування «толерантників» у космосі? Чи доведеться його створювати самим власноруч, як чистий аркуш нового життя?
Про це та інше незабаром дізнаємося.
Вперше в історії сучасної людської цивілізації розпочато новий гуманітарний проект із залученням простих добровольців різних поколінь. Експеримент продовжується.
Періодично виникають нові запитання.
Отож, життя триває у пошуках відповідей…
Леонід ГАПЄЄВ,
викладач, керівник гуртка позашкільної освіти «Медіакультура» Центру дитячої та юнацької творчості № 5 Харківської міської ради              








ПЛАНЕТУ ТОЛЕРАНТНОСТІ
ЗМОГИ ТАКИ ЗНАЙТИ?
Толерантність? Або терпимість та порозуміння. Ці більш близькі та зрозумілі для молоді слова стали цікавим поштовхом для творчості…
З початку якось виникла ідея, яка згодом втілилася у літературний твір «Планета толерантності: я зміг її знайти!» під авторством керівника гуртка. А вже під час занять «Медіакультури» ЦДЮТ № 5 Харківської міськради на базі 136-ї школи після почутого сюжету учні читали свої тексти про терпимість, добро, порозуміння.
«Фішкою» заняття, проведеного з нагоди Міжнародного Дня толерантності, стали авторські малюнки учнів. Своєрідною творчою інтерпретацією літературних сюжетів.



Леонід ГАПЄЄВ,

керівник гуртка «Медіакультура» ЦДЮТ № 5 Харківської міської ради

пятница, 17 ноября 2017 г.



ПУТЕВЫЕ ЗАМЕТКИ
НА ТЕМУ ТОЛЕРАНТНОСТИ

Каждый город в нашей Украине по-своему интересен и неповторим. Живя на Востоке, привыкнув к родному мегаполису под названием Харьков, как-то по-особому ощущаешь себя, побывав на ЗападеРечь идет о Западной Украине. Некоторые мои русскоязычные сверстники с настороженностью воспринимают этот регион. Думают, что говорить по-русски там рискованно. Но ведь это право каждого человека говорить на родном и понятном ему языке. Одно из базовых прав человека не только в нашей стране. Современной проблемой в Украине стала языковая нетерпимость.
Сейчас можно нередко услышать о навязывании того или иного языка в работе, учебе и не только. Хотя иногда (и даже довольно часто) навязывают нам стереотипы. Но сейчас хочется вам рассказать совсем другую историю. Именно историю о толерантности. Это приятно впечатлило, путешествуя по Украине

ЛЬВОВ,
НЕ ТРОНУТЫЙ ВРЕМЕНЕМ…
Львов встретил нас ярким сияющим солнцем и ясной теплой погодой. Знаете, бывает такое, что ты только сошел с поезда, стоишь на вокзале, оглядываешься по сторонам и понимаешьв этом городе ты будешь счастлив. Люди улыбаются, сияя добротой, и от этой улыбки на душе становится теплее. Милые девушки, приезжающие на отдых с чемоданами, которые с трудом поднимет даже Халк, будьте уверены, что вашу «маленькую косметичку» вам никогда не придется стаскивать с поезда одной. Во Львове, наверное, всегда найдутся люди, которые смогут, а самое главное захотят, вам помочь. Здесь вам всегда подскажут, где найти нужную улицу или выпить самый вкусный кофе. При чем сделают это настолько доброжелательно, и в то же время непринужденно. Еще с искренним интересом расспросят, откуда вы и чуть ли ни за руку отведут к нужному вам месту.
Знаете, что особенно поразило? Никто не отделывался холодным ответом. Случайные прохожие даже не обращали внимание, на каком языке ты просишь о помощи. С улыбкой распрощавшись с человеком, ты идешь себе дальше с мыслью о том, как же все-таки хорошо здесь находиться и во время каникул.
А представьте, как приятно гулять по узеньким улочкам старинного ЛьвоваИз маленьких кофеен доносится чуть слышный аромат свежесваренного «Эспрессо» и бодрящего горячего шоколада. Дома будто наполнены стариной, а вездесущая брусчатка лишь дополняет это ощущение нетронутости временем
Действительно во Львове теперь можно свободно общаться на русском? При этом не опасаться быть униженным? Ведь нередко довелось раньше слышать о том, что там на Западной Украине присутствует национализм? Українська понад усе? — интересуюсь у девушки, побывавшей там, чтобы услышать ее впечатления из первых уст.
Вы удивляетесь тому, что мои впечатления и мысли слишком радужны и позитивны? Толерантность ведь предполагает терпимость и понимание ко всему, что нас окружает. Это своего рода отношение к себе и окружающим нас людям. Положительный настрой по жизни! Поэтому, думая о толерантности, хотелось запечатлеть права человека сквозь призму современности в конкретном городе, очутившись в роли туриста и репортераВозможно, это «проснулись» мои романтические грезы, и я лишь девушка, смотрящая на мир сквозь розовые очки... А если и так, то и вам советую их надеть…— неожиданно услышал ее ответ.

Язык общения не должен быть проблемой…
(Короткая беседа о терпимости и понимании)

Теперь настало время поговорить более серьезно? Интересная мысль: сколько языков ты знаешь, столько раз почувствуешь себя человеком?
Можно ли с уверенностью сказать, что языковая терпимость сегодня характерна для всей Украины? Например, в родном Харькове на вопрос прохожих, звучащий по-украински, легко отвечаю людям на их языке. А что можно сказать о других городах Украины? — продолжаю диалог с Дианой.
—  Лично мне удалось почувствовать себя комфортно во время поездки во Львов. Чего не скажешь о недавнем визите в Киев. К сожалению, в столице все настолько пресыщено политикойчто говорить о толерантности вообще иногда становится бессмысленно. Везде лозунги и даже можно увидеть мат на политические темы. Так мы не придем к толерантности.
—  Как же можно изменить ситуацию к лучшему? Можно ли создать условия языковой терпимости? — задаю вопрос участнице программы молодежного лидерства среди школьников.
Если говорить о полезных внедрениях основ толерантности в студенческую и школьную среду, то стоит начать с языка общения. Харьковчанам стоит грамотнее овладеть украинским языком, а львовянам русскимЛично мне на учебе в русскоязычной школе Харькова интересен украинский язык, история, литература и культура современной Украины. С удовольствием читаю всеукраинский журнал «Одноклассник».
И насколько он выражает идею толерантности среди подростков?
Немало интересного можно в нем найти. А если бы еще и на русском его издавали (а лучше вообще на двух языках), то ему бы вообще цены не было! И не нужно приписывать всему политические оттенки по поводу «языка страны агрессора» и прочее. Ведь в Украине исторически сложилось так, что русскоговорящее население достаточно многочисленное. Так зачем же людей искусственно лишать права общения на родном и понятном им языке?

Учеба — это живое общение,
Или житейские уроки толерантности…
Наверное, некоторые читатели спросят, на каком языке проходят занятия по программе школьного лидерства? Как педагог отвечу: на двух языках. Пишут школьники литературные сюжеты и журналистские тексты на родном языке. Ведь учеба предполагает именно живое общение. На том языке, который близок и понятен собеседнику.
Языковую толерантность на своем уровне педагога, молодежного лидера может позитивно создавать каждый из нас. Но в системе образования на общегосударственном уровне, все-таки есть серьезные трудности. Кстати, именно язык общения стал проблемой для практического воплощения толерантности на уровне образования. Телевидение тоже «добавило красок». Комментируя новшества недавно принятого закона «Об образовании» многие журналисты бьют тревогу: в Закарпатье могут закрыться немало вузов из-за оттока студентов, говорящих на венгерском языке. Ведь теперь обучение даже для представителей национальных меньшинств будет вестись только на украинском? Принятый парламентом закон, по мнению многих отечественных и зарубежных аналитиков, противоречит базовым правам человека и нормам международного права в целом. Уже тема эта активно обсуждается на уровне Совета Европы. Неужели Украина не извлечет из этой ситуации полезный урок толерантности?!

Молодежная газета — новый межкультурный диалог?
Авторы убеждены в том, что именно молодежь может показать хороший пример толерантности более старшему поколению. Вы спросите, в чем же? Очень просто. В языке общения.
Было бы интересно создать молодежную газету или молодежное интернет-издание с корреспондентскими пунктами в Харькове, Донецке, Луганске и Львове. При чем, именно на двух языках: украинском и русском.
Во-первых, молодежные издания теперь в стране стали дефицитом на медиа-рынке.
Во-вторых, толерантность в общении на примере такого медийного проекта смогла бы послужить толчком налаживания конструктивного межкультурного диалога. А как найти возможность воплощения проекта? Детально это нужно обсуждать в отдельной теме. Сейчас речь идет о самой идее, которая в контексте толерантности, вполне достойна внимания.
Ориентируясь на концептуальные изменения в системе образования, хочется дать возможность каждому школьнику и студенту нестандартно мыслись на любые темы, касающиеся современной жизни.
Однажды школьница из Харькова как бы невзначай рассказала о Львове, где язык общения не стал проблемой для молодой русскоговорящей туристки. И даже, если не все в нашей стране так позитивно, как может показаться на первый взгляд в этом сюжете, в будущем в новой молодежной газете каждый сможет попробовать создать свои публицистические заметки на тему толерантности

Авторы:

Диана ШЕРСТЮК, кружок «Лидерство ― залог успеха» Центра детского и юношеского творчества № 5 Харьковского горсовета, 10-а класс школы № 126


Леонид ГАПЕЕВ, педагог, руководитель кружка «Лидерство ― залог успеха» Центра детского и юношеского творчества № 5 Харьковского горсовета