Медійні риси

у творчості Юрія Голобородька,

Або чому таврійські обрії пахнуть вітрами?

Публічність професії виражено як у літературній, так і в журналістській творчості. Тому для практичних занять цікавими є не лише загальновідомі автори, твори яких є у шкільній програмі. Нерідко маловідомі, на перший погляд, автори приємно вражають своєю високохудожньою палітрою сюжетів, спонукають до роздумів про вічне і земне, про життя і красу природи, про внутрішню красу людини. І прикладом тому є різні оповідання заслуженого журналіста України, письменника і публіциста із Херсонщини Юрія Костянтиновича Голобородька зі збірки «Обрії пахнуть вітрами».

Для юних літераторів, які пробують себе у написанні літературних сюжетів та журналістських заміток, є повчальною і цікавою образність сюжетів цього автора. Адже місія сучасної освіти у тому, щоб не просто навчити дітей певним навичкам. З початку варто відкрити юним авторам нові обрії для їхньої творчості, створити передумови думкою і серцем зрозуміти та відчути, наскільки чудовий світ довкола. Саме так оспівував красу рідної Таврії Юрій Голобородько. Незважаючи на обмеженість літератури (в інтернеті теж не завжди можна знайти цікаві першоджерела), автору цього дослідження і педагогу, який в буквальному сенсі обійшов кілька бібліотек, в Харківській обласній бібліотеці для дітей вдалося знайти єдину книжечку видавництва «Маяк» ще 60-х років під красномовною назвою «Обрії пахнуть вітрами»…

До речі, той факт, що у шкільній програмі сьогодні не вивчається творчість Юрія Костянтиновича Голобородька, свідчить про певні порушення права людини на інформацію, права у сфері культури і права на освіту. З цього приводу автор статті направив власні письмові звернення до профільних Мінкультури, Міносвіти. Так, Мінкультури відповіло, що йому підпорядковано кілька навчальних закладів мистецького профілю, там українська мова вивчається за програмою МОН, в якій немає творів Голобородька. Ось такі сумні реалії. Немає інформації, тому немає вибору і навіть уявлень. Тому на заняттях позашкільної освіти, до яких залучаємо школярів, починаючи з молодших класів, намагаємося заповнити цей культурно-освітній інформаційний вакуум. В тому і є практична користь і спрямованість медіаосвіти, що в широкому контексті популяризації загальнолюдських культурних цінностей знаходимо творчість дещо маловідомих і водночас достойних уваги авторів. І поширюємо ці знання для широкого загалу. А для цього створюємо творчі експерименти: деякі інтерпретації школяриків молодших класів на тему прозових мініатюр Юрія Голобородька. Сьогодні можна знайти чимало актуальних паралелей минулого і теперішнього часів.

― Скажіть, чому його обрії Таврії пахнуть вітрами? Може, це степи Херсонщини зберегли первозданну красу, де є чисте довкілля, не засмічене промисловістю? А може то говорить у творах автора велич степів у серії оповідань «Таврійські етюди»? ― подумки ставлю запитання автору.

І одразу знаходжу відповідь у тексті: «Я люблю степ, бо змалку ріс в його просторах, вдихав його чисте цілюще повітря. Годинами можу слухати степ. Хочеться проникнути в його думи… Та степ не з тих, хто отак зразу все розповість , поділиться найпотаємнішими мріями. Тільки людям, що люблять його синівною любов’ю, може розкрити частку своєї души…»

Різні питання-відповіді і творчі роздуми у сценічній інтерпретації Каті Псарьової, педагога Леоніда Гапєєва та інших учасників мали місце під час публічного виступу юних медійників перед учнями молодших класів 136-ї харківської школи.  Отож, шановні дорослі! Подумайте, почитайте, поміркуйте разом з дітьми… Чому таврійські обрії пахнуть вітрами?

Леонід ГАПЄЄВ,

 керівник гуртка «Медіакультура» ЦДЮТ № 5 Харківської міської ради

У Харкові відкриється правовий клуб «Pravokator»

У Харкові відкриється правовий клуб «Pravokator»

ТРАВЕНЬ 15, 2018

18 травня 2018 року відбудеться урочисте відкриття правового клубу «Pravokator» у місті Харків.

Правовий клуб утворений для мережування, професійного обміну досвідом, створення та впровадження кращих практик у сфері права і правосуддя. «Pravokator» провокуватиме посилення правової спроможності громад, а також сприятиме об’єднанню експертів з ключових питань у галузі права, підвищенню якості та доступу до правових послуг і правової інформації, здійсненню правопросвітництва.

Участь у відкритті візьмуть:

• Павло ПЕТРЕНКО, Міністр юстиції України

• Мортен ЕРБЕРГ, Голова Офісу Ради Європи в Україні

• Марія СКІРК, програмний спеціаліст відділу формування політики, планування та координації Бюро з міжнародних правоохоронних питань Державного департаменту США;

• Пітер ЯРОШ, тимчасовий радник з правових питань Посольства США в Україні;

• Олена КУСТОВА, керівник програми реформування кримінальної юстиції та протидії корупції Посольства США в Україні;

• Олексій БОНЮК, директор Координаційного центру з надання правової допомоги

Початок заходу: 10:30

Вихід до преси: 11:00

Місце проведення: м. Харків , проспект Науки, 77

Акредитація представників ЗМІ обов’язкова і проводиться до 17:00 17 травня за контактами: +38 (099) 437 32 38 (Анна Некрут), anna.nekrut@legalaid.gov.ua

ЯКІ Є ЦІННОСТІ

СУЧАСНОЇ РОДИНИ?

Це ключове питання стало темою жвавого обговорення під час імпровізованого ток-шоу гуртка «Медіакультура» Центру дитячої та юнацької творчості № 5 Харківської міськради, що відбулося з нагоди Міжнародного дня сім’ї у 136-й Харківській школі.

Під час активного обговорення різних, навіть дуже несподіваних запитань, діти разом із дорослими стали активними учасниками дійства, де відбувалося активне обговорення і обмін думками. Проблема німофобії (залежності від інтернету) після авторського креативного читання власного сюжету Ростиславом Турковим викликала неоднозначні враження та дискусію серед дорослих учасників. А поки вони всі обговорювали серйозні проблеми, наймолодші учасники гри (першокласниці Ліза Псарьова, Соня Гапєєва та інші) створювали свої авторські малюнки із міні-текстами на тему сучасної родини.

Мабуть, усі проблеми сьогодення мають своє спільне коріння. Це непорозуміння дітей і дорослих через брак спілкування. Тому під час заходу деякі учасники поділилися своїми невигаданими історіями про те, як родина разом проводить вільний час. Іван Сур прочитав таку історію про нещодавню сімейну поїздку до Києва. Проблема із житлом, з якою наші слобожанці зіткнулися у столиці вже в перші години свого перебування, завдала і дітям, і дорослим чимало стресів. Але, тато не напився від горя (на превеликий жаль, такі випадки теж нерідко трапляються в сучасному житті), а навпаки активно зайняв дітей пішою прогулянкою столицею. «Ми ледве встигали рухатися за татком», ― пригадав Іван.

Багато інших цікавинок відбувалося під час цього ток-шоу, ведучими якого стали активна 7-класниця Катя Псарьова та педагог Леонід Гапєєв. І ще кілька слів про найцікавіше. Сьогодні шалений темп життя не дає можливості для сімейного читання? Та й що ми читаємо разом: діти і дорослі? Під час заходу його організатори і учасники знайшли цікаву альтернативу: читання малої прози Івана Чендея. «Трембіта», «Косарі», «Василько», «Книжечка» та інші оповідання. Такий сюрприз зробили присутнім діти. Але й дорослі не залишилися без діла. Запрошена гостя ― голова первинної ветеранської організації медпрацівників Південної залізниці Лідія Твердохлібова разом із Л. Гапєєвим продемонстрували присутнім не байдуже ставлення до творчості Івана Чендея, який у своїх творах теж піднімав тему загальнолюдських цінностей кожної родини.

Ефірний час сплинув швидко й непомітно. А на згадку від цікаво проведеної зустрічі усі учасники заходу сфотографувалися на свіжому повітрі біля школи. Адже фото у дружньому колективі теж зміцнюють сімейні відносини, позитивно впливають на дітей і дорослих.

Леонід ГАПЄЄВ,

керівник гуртка «Медіакультура» ЦДЮТ № 5 Харківської міської ради

літературний фестиваль Молода Слобожанщина

Есе на тему 

«Історія моєї “Інтеграції…”»

Досвід «Інтеграції»:

люди різні, інтереси ― спільні

Після цікаво проведеної 13-ї Молодіжної Академії в Києві в рамках програми «Інтеграція через діалог» напередодні фінальної літньої Молодіжної Академії організатори заходу від Всеукраїнської Асоціації викладачів історії та суспільних дисциплін «Нова Доба» підготували для учнів та педагогів практичне завдання онлайн-курсу під назвою «Історія моєї “Інтеграції…”. Ідея в тому, щоб у період між проведенням цих заходів учасники змогли поділитися власним досвідом, ідеями та пропозиціями на перспективу.

Пропонуємо вашій увазі уривки з есе 7-класниці гуртка «Медіакультура» ЦДЮТ № 5 Харківської міськради Катерини Псарьової. Автор ділиться власним досвідом та роздумами на актуальні теми, що цікаві з точки зору модернізації змісту і якості сучасної освіти.

Під час написання власного есе автор шукала відповіді на такі запитання, підготовлені організаторами проекту.

За яких обставин Ви вперше почули про «Інтеграцію через діалог»? Що вплинуло на Ваше первинне (не)бажання брати участь у Молодіжній Академії? Які моменти, пов’язані з проектом, стали для Вас найяскравішими? Що Вам дала ця Програма? Чи мала вона якісь наслідки поза самим проектом? Чи були певні аспекти, які Ви бажали б змінити? А що хотілося б повторити? Чи є подібні проекти затребуваними? Чому?

Уявіть, що Вам потрібно описати «Інтеграцію…» одним реченням. Яким би воно було?

***

Вперше про «Інтеграцію через діалог» я почула від свого вчителя на заняттях. На первинне бажання взяти участь у цьому проекті вплинуло те, що для мене це здалося дуже цікавим. І я захотіла спробувати себе в «Інтеграції». Мабуть, першим найяскравішим моментом на проекті для мене стала гра, коли нам дали вибрати на вибір всього лише 3 цінності, а потім забирали по одній. Та в кінці нам залишилась всього одна цінність. Це було цікаво, що ми залишили наприкінці тренінгу. Другим найяскравішим моментом було практичне заняття, коли ми готували плакати на тему сім'ї та текст. Не можливо було не узяти до уваги такий момент як знайомство з учасниками. Запитаєте, чому? А тому, що я хвилювалася, що мене не сприймуть серйозно, бо я була наймолодша серед учасників серед дітей. Сприйматимуть маленькою? Позитивно те, що мої очікування виправдалися. Всі підлітки виявилися дружними і милими. Ми швидко знайшли спільну мову. Хоч ми і були різного віку, але у нас все таки була загальна тема для розмови. Мене чули та слухали…

Хоча був один аспект, який бажалося б змінити. Коли була екскурсія центром столиці, дуже хотілося відвідати Верховну Раду України, але не вийшло. Але це все дрібниці, а організатори та модератори все дуже гарно та цікаво підготували. Так, прогулянка в нас теж була, і в той час ми відвідали багато пам'яток Києва: Андріївський узвіз, площу Софії Київської, побували біля Золотих воріт, Національного банку України, на площі Незалежності та відвідали багато інших пам'яток. Подібні проекти є затребуваними та хотілося би побільше таких заходів у майбутньому. Тому що вони є цікавими та інформаційними, практично орієнтованими.

Для мене інтеграція — це об'єднання різних людей та підлітків із спільними інтересами і загальнолюдськими цінностями сучасної людини. Для мене цей проект надав можливість суб'єктивно мислити про цінності людини. Та розвивати тему цінностей життя на інших заняттях «Медіакультури».

Взагалом, через певний проміжок часу, сьогодні можу зробити власні висновки.

Досвід «Інтеграції»: люди різні, інтереси — спільні.

Катерина ПСАРЬОВА,

Учасниця 13-ї Молодіжної Академії,

Учасниця гуртка «Медіакультура» ЦДЮТ № 5 Харківської міськради

ІСТОРІЯ «ІНТЕГРАЦІЇ»:

ОБМІН ДОСВІДОМ

ДОРОСЛИХ І ДІТЕЙ

Після цікаво проведеної 13-ї Молодіжної Академії в Києві в рамках програми «Інтеграція через діалог» напередодні фінальної літньої Молодіжної Академії організатори заходу від Всеукраїнської Асоціації викладачів історії та суспільних дисциплін «Нова Доба» підготували для дорослих і молодих учасників (учнів та педагогів) практичне завдання онлайн-курсу під назвою «Історія моєї “Інтеграції…”.

Ідея в тому, щоб у період між проведенням цих заходів учасники змогли поділитися власним досвідом, ідеями та пропозиціями на перспективу.

Пропонуємо вашій увазі уривки з есе учасників заходу: 7-класниці з гуртка «Медіакультура» ЦДЮТ № 5 Харківської міськради Катерини Псарьової та педагога, керівника гуртка Леоніда Гапєєва. Автори діляться власним досвідом та роздумами на актуальні теми, що цікаві з точки зору модернізації змісту і якості сучасної освіти.

Професія журналіста та викладача основ медійної грамотності передбачає одну просту і водночас дуже важливу річ: постійно отримувати і обробляти різну інформацію. Таким чином, отримую розсилку від ресурсного центру «Гурт». Там було опубліковано оголошення про (анти)конкурс «(Не)дитячий погляд на війну». Зацікавила незвична назва. Добре попрацювали автори над заголовком. Коли почав аналізувати, то проект зацікавив своїм нестандартним підходом. І близько 7 моїх учнів спробували себе в якості авторів есе на тему миру проти війни.

Роздуми молодого педагога

Ось так дізнався про цю програму. Вирішив долучитися до цієї програми для того, щоб краще дослідити практичні аспекти Інтеграції. Особливо зацікавило те, яким чином дорослі і діти зможуть знайти шляхи порозуміння. Саме так. Не дивуйтеся. Особисто про себе скажу так: вважаю себе молодим педагогом. Не тільки за віком, але й за духом. Перед тим, як взяти участь в Інтеграції, взимку 2017-го пройшов 5-тижневий онлайн-курс з критичного мислення для освітян. Інтуїтивно відчув, що чимало ідей і вже отриманих практичних знань матиму шанс розвинути практично. В новому форматі. Усі ми, дорослі учасники Інтеграції могли вільно спілкуватися, обмінюватися цінним досвідом. У звичайній системі освіти, в повсякденній роботі існує прихована конкуренція. А тут дещо інший підхід. Ще на першому практичному занятті керівник проекту Петро Іванович Кендзьор зробив акцент на тому, що сучасна освіта має базуватися на кооперації. Думаю, це можна назвати взаємним обміном цінним досвідом.

Інтеграція та діалог починаються із спілкування

Яким цільовим категоріям дітей особисто присвятив основну увагу під час своєї роботи? У чому була причина?

По-перше, усі діти мають однакові права за Конституцією та законами України, нормами міжнародного права. Тому у своїй роботі намагаюся не «сортувати» дітей за категоріями. Але завжди помічаєш певні особливості. Діти із багатодітних сімей або тих, де є хоча б дві дитини, більш налаштовані до активного процесу пізнання світу та творчості.

Я викладаю основи журналістської та літературної творчості у позашкільній освіті. Особливо мені цікаво було почути думки і орієнтири педагогів так би мовити «основної» школи. Адже ми, представники системи позашкілля, маємо дещо інші ціннісні орієнтири. Якщо наші колеги мають відпрацювати основну програму, дати основний «вантаж знань», виставити оцінки і заліки, то у нас, педагогів позашкільної освіти є інша місія. Налаштувати дитину творчо і критично мислити! Зверніть увагу. Не навчити, а налаштувати. Бо сучасний підхід до змісту і якості освіти має створювати певні алгоритми дій. Не можна просто навчити, а є можливість зацікавити і заохотити. І тоді дитина буде сама вчитися, а педагог як досвідчений професіонал в цьому допомагатиме. Можна не писати величезних текстів на зразок рефератів, а розповісти про свої думки і переконання лаконічно. І тоді небайдужий читач зверне на це увагу.

Стосовно дітей. Особисто не поділяю їх на категорії, а підмічаю особливо зацікавлених, здібних, активних і мотивованих. З точки зору журналістської професії є ті потенційні лідерські якості, які варто розвивати. Дослідивши певні підходи серед присутніх моїх колег, викладачів історії і правознавства, вкотре замислився про моїх майбутніх журналістів. Які цінності сучасної людини варті суспільної уваги? Які способи пошуку і захисту цих загальнолюдських цінностей маємо розвивати у собі та серед потенційних читачів? Завдяки участі в «Інтеграції через діалог» не лише особисто як педагог почав додатково «формувати» зміст власного викладання, але й моя активна учениця Катя Псарьова вже на першому цікавому виховному заході, присвяченому творчості Т.Г. Шевченка, досить цікаво, креативно і сучасно спробувала показати зміст цієї теми під час відкритих дебатів. І її перше питання стосувалося саме цінностей людини! Це дуже вдалий приклад журналістської професійної майстерності, мотивації до самовдосконалення. І діти, і дорослі мислять і відчувають алгоритми інтеграції у власній свідомості, що зазнає певних позитивних змін. Відбувається діалог із читачем та слухачем. Бо ми є великою родиною сучасної України. Своя рідна родина і мала Батьківщина гармонійно контактують із кожним, хто є за духом і поведінкою членом громадянського суспільства. І це відчувалося на 2-денних тренінгах, що стали прикладом взаєморозуміння і вміння слухати, вдалим втіленням інтеграції у соціумі, що починається із елементарного людського спілкування.

(Додатково про враження від участі в «Інтеграції» очима молоді читайте статтю 7-класниці Катерини Псарьової, учасниці «Медіакультури» ЦДЮТ № 5 Харкова: «На 13-й Молодежной Академии, или возраст не мешает діалогу», опубліковану на блозі «Молодые литераторы. Заметки Леонида Гапеева» http://tvorcist-pozitiv-leonid-gapeev.blogspot.com).

Важко віддавати власні цінності,

або варіанти відповідей

чи моделі власної поведінки?

Коли стаєш активним учасником дійства не на словах, не формально, а цілком задіяним реально, то усе навколо в тому соціумі, де ми є тут і зараз, відбувається по-справжньому. Це своєрідна система Станіславського, коли ми вживаємося в образ, і він стає гармонійним продовженням нашого єства, тобто свідомого і підсвідомого. Ні, хочу одразу заспокоїти читачів. Ніяких зайвих експериментів із психікою людини не проводили. Усе відбувалося законно і цивілізовано. Але на емоційному рівні досить яскраво. Це, безперечно, є великим плюсом у сучасній психології і педагогіці!

Отже, спробую відповісти на інше запитання. Чи були моменти, які бажав би залюбки повторили?

Особливо сподобалися різні інноваційні способи передання змісту матеріалу тренінгів. Скажімо, ігрова вправа, коли обирали різні цінності, а потім все менше і менше тих важливих цінностей залишалося в кожного з нас… І тоді нам довелося жорстко в умовах обмеженості часу обирати і залишати собі найцінніше! Що саме? Життя, досвід і знання. Людські особисті стосунки. Спілкування. Продовжувати не буду через обмеженість кількості складових. Напевно, кожен обиратиме своє. Особисто для мене це сприймалося не лише на раціональному розумовому рівні, а ще й на рівні емоційного відчуття. Називають це «емоційним інтелектом». Саме такі «фарби» сюжету до вподоби сучасним читачам, для яких ми і створюємо літературні і журналістські сюжети на своїх заняттях позашкільної освіти. Отож, довелося не просто обирати варіанти відповідей, а ще й формувати моделі власної поведінки! Сподіваюсь, що більшість з нас обиратиме ті цінності, які нас поєднують. Тобто загальнолюдські ціннісні орієнтири.

Важливо те, що подібні вправи активно задіють наше емоційне сприйняття. І тоді інтелект працює вільно, не заангажовано. Звичайно, з точки зору практики критичного мислення, потрібно навпаки не піддаватися сильним емоціям, як позитивним, так і негативним. Насправді, інтелект цілком адекватно працює під час такого жорсткого вибору цінностей сучасної людини. Залюбки повторив би такі вправи! Хоча дещо оновленого змісту. Можливо, це будуть якісь більш ситуаційні моделі поведінки. Не виключено, що завдання дещо ускладниться. То вже час покаже…

Звичайно, це є мої власні враження, особисті рефлексії. Автор есе вирішив поділитися із читачами своїм позитивним досвідом пережитого, який спонукатиме усіх зацікавлених, допитливих і небайдужих до неформальних роздумів. Про що саме? Про загальнолюдські цінності, які нас поєднують, а тому мають залишатися із нами, попри будь-які жорсткі і складні правила і сюжетний зміст тренінгу.

Школа і позашкільна освіта:

спільні цінності замість відмінностей

Кожен із нас, педагогів, належить до певної професійної групи. Більшість педагогів «Молодіжної Академії» є викладачами історії та правознавства так би мовити «офіційної» шкільної освіти. Особисто не відчув якогось інакшого ставлення до себе. Оскільки представляю систему позашкільної освіти. Дуже позитивно те, що ми, педагоги різних професійних груп, знайшли шляхи порозуміння, тобто ті спільні цінності, що нас об’єднують. І не просто на словах, а на конкретних прикладах педагогічної діяльності.

Усі підтримали виступ автора цього есе. Адже йдеться про розвиток особистості кожного учня. Як шкільної, так і позашкільної освіти. Замість так званої «конкурсоманії» шукаємо шляхи порозуміння і кооперації в освіті. (докладніше читайте статтю автора «ПРО ЦІННОСТІ ЛЮДИНИ СКРІЗЬ ПРИЗМУ ЧАСУ», розділ «Варто змінити стратегію освіти: від конкуренції до кооперації ?!», опубліковану на блозі «Молодые литераторы. Заметки Леонида Гапеева» http://tvorcist-pozitiv-leonid-gapeev.blogspot.com). Маємо шукати проекти, які цікаві, змістовні, практично корисні й сучасні. Головне те, щоби вони сприяли і налаштовували дітей та дорослих до розвитку особистості, діалогу і спільних дій. Саме «Інтеграція через діалог» є яскравим тому позитивним прикладом.

(Про враження і набутий досвід учасниці «Інтеграції», 7-класниці та активного учасника занять гуртка «Медіакультура» Каті Псарьової читайте в наступному сюжеті — її авторському есе. Досвід «Інтеграції»: люди різні, інтереси ― спільні.)

Леонід ГАПЄЄВ,

керівник гуртка «Медіакультура» ЦДЮТ № 5 Харківської міської ради