воскресенье, 10 декабря 2017 г.


УЧНІ «МЕДІАКУЛЬТУРИ»
СЕРЕД АВТОРІВ КРАЩИХ ТВОРІВ

Всеукраїнський літературний конкурс «Ми за тверезе життя!» вже став традиційним заходом просвітницької роботи ГО «Рух «Твереза Україна» та Київської міської організації товариства тверезості та здоров’я. Мета проекту — виховання тверезого способу життя у молодого покоління, підтримка тих юнаків і дівчат, які зробили свій вибір на користь тверезості. За 5 років свого існування конкурс охопив понад 4 000 авторів, переважно школярів. У 2017-му на конкурс надійшло 1 550 творів від 1 400 авторів майже з усіх областей України.

На сайті http://tvereza.info/konkurs/index.php?lang=uk в рубриці «Переможці літературного конкурсу «Ми за тверезе життя!»-2017 можна докладно ознайомитися із кращими творами усіх вибраних авторів. Вони опубліковані на сайті конкурсу tvereza.info/konkurs, де можна пошукати кнопки соцмереж, які допоможуть поширити будь-який твір  в інтернеті, знайти друзів та однодумців серед учасників проекту.

В числі переможців Слобожанщини серед учнів 8-х класів почесне ІІІ місце посів Никита Курсін, вихованець гуртка позашкільної освіти «Медіакультура» Центру дитячої та юнацької творчості № 5 Харківської міської ради. Він є автором твору «Заполнители» пустоты — болезнь общества...» Втім, від ЦДЮТ № 5 чимало авторів взяли активну участь в конкурсі. Тому оргкомітет нагородив педагога, керівника гуртків Леоніда Гапєєва грамотою за особистий вагомий внесок в організацію та підготовку учнів – учасників всеукраїнського конкурсу та цікавими книгами на тему тверезості й здорового способу життя.

Приємно зазначити, що конкурс «Ми за тверезе життя!» не обмежується лише призовими місцями переможців. Адже серед авторів є чимало цікавих та актуальних творів, які мають свої креативні ідеї, що цілком заслуговують на увагу суспільства і держави. Тому організатори конкурсу вирішили видати збірник кращих учнівських робіт 2017 року. Надіслали педагогам для їхніх учнів авторські примірники цієї особливої книги. До збірника увійшли 314 вибраних творів учнів 111 класів. Вони вдало розділені за рубриками й темами, що є зручним для усіх небайдужих читачів, а також для використання у викладацькій та виховній, просвітницькій роботі. Наприкінці збірника вміщено алфавітний покажчик авторів опублікованих творів.

Катя Псарьова:
«Гарна ідея — збірка кращих творів»

Своїми враженнями в короткому інтерв’ю ділиться вихованка гуртка «Медіакультура» Центру дитячої та юнацької творчості № 5 Харківської міськради Катерина Псарьова, яка теж отримала в подарунок цей збірник.

Наскільки, Катя, на твою думку, важливо долучати до роздумів про здоровий спосіб життя сучасну молодь шляхом написання творів? Адже психологи дійшли висновку, що коли людина пише на папері, або друкує на ноутбуці свої думки, згодом краще їх втілює в життя. Як ти вважаєш?
Моє враження дуже гарне. Дуже сподобалося, що мій твір навіть опублікували у книжці! Якщо людина пише на ноутбуці, або висловлює свої думки на папері, то вона потім їх краще втілює в реальності. Особисто я не хочу, щоб у наших знайомих та взагалі в інших сім’ях були проблеми, про які я та інші автори пишуть…

Традиційно чимало літературних та інших мистецьких конкурсів зорієнтовані на призові місця. Але ж є чимало креативних цікавих творчих задумів різних авторів, які не завжди потрапляють до «призової трійки», хоча їхні роботи теж заслуговують уваги. Саме тому організатори вирішили видати збірку кращих творів молодих авторів. Наскільки цей задум відповідає сучасним реаліям? Що думаєш з цього приводу?
― Думаю, це дуже гарна ідея ―  видати збірку кращих авторських робіт. Вже трохи ознайомилася з іншими творами. Це дозволить замислитись батькам про майбутнє своїх дітей. Якщо зараз молодь буде долучатися до здорового способу життя, це буде дуже правильно.

Леонід Гапєєв
Фото: Альбіна Псарьова






среда, 6 декабря 2017 г.


Гра зближує дітей


НАСТРІЙ  ДНЯ  ПОКРАЩИВСЯ,

Або  літфізкультпривіт?

 

Від чого залежить наш настрій? Чи може він змінитися протягом дня? Відповіді на ці та інші практичні житейські запитання спробували знайти учні гуртка «Медіакультура». А допомогли їм в цьому вихованці хореографічного гуртка під керівництвом молодого педагога Ірини Тарасенко. На базі 136-ї школи провели спільну гру «Поділися позитивом!» на тему настрою дня.


Коли одним дітям цікавий соціум, до якого можна потрапити під час рухів та живого спілкування, інші готові відкрити його, запросивши до себе на гостини.

Отож, майбутні медійники створили не тільки для себе цікаву і веселу літературно-фізкультурну 15-хвилинку під назвою «Настрій дня!». Діти обох гуртків згрупувалися в одну дружню команду.


Софія Кочура, Аліна Дзюбенко та Тетяна Непочатова з «Медіакультури» одразу «розігріли» публіку імпровізованим інтерв’ю ― різними власними запитаннями до юних хореографів, які в цей момент сидячи відпочивали після насичених фізичних тренувань. За умовами міні-гри позитивні відповіді на запитання підтримують усі будь-яким рухом догори. А свої враження від сумних відповідей треба показати опусканням голови в позі «я сховався в будиночку». Хоча в процесі гри після озвученої загадки, яку знайшла Ліза Бреславська, діти відгадали вірну відповідь. Відкрили для себе лише веселий та позитивний настрій від змісту гри. Ніхто не ховався у будиночок…

А тим часом юні кореспонденти почали розпитувати майбутніх зірок естради не лише про настрій і танці… Продовжили цю ігрову 15-хвилинку Михайло Єршов, Іван Сур, Ростислав Турков та Володимир Домбровський. Погляди у вікно перевтілилися на мандри зірками і планетами, завдяки перегляду пізнавальних фотографій журналу з астрономії «Вселенная. Пространство. Время». Неформальний діалог серед підлітків продовжився розповідями про настрій дня, коли до будній день шкільної «дитячої роботи» починається о 6-й ранку, але потім вдома старанного школярика підбадьорює домашня кішка. «Жах» на початку дня, коли вже так набридло ходити до школи, потім вдома компенсується смачним молоком у віршованому модерні Ростислава Туркова…

Справжнім сюрпризом для усіх стала маленька музична імпровізація на флейті у виконанні юної учасниці «Медіакультури» Соні Кочури. Так вона не лише у літературній формі творчо продемонструвала присутнім власний настрій дня.

Ось так під час 15-хвилинного «літфізкульту» медійники змогли поімпровізувати, а хореографи спробувати себе у ролі маленьких зірок поза сценою… А педагоги для своїх вихованців створили неформальне та креативне дозвілля.


Як сприймаються дітьми танцювального гуртка подібні творчі експерименти? Наскільки важливими, на Вашу думку педагога, є подібні заходи для цікавого відпочинку та творчого розвитку дітей, які постійно займаються хореографією, та можуть спробувати себе у дещо незвичному форматі? — запитую у Ірини Тарасенко.

Дуже цiкаво було спостерiгати за творчим процесом та як висловлюють свою думку школярi. Адже деякi учні соромились вiдповiдати на питання, бо присутнi діти, з якими вони не знайомi. Згодом учні гуртка «Медіакультура» iх підтримували. I ця гра зблизила iх. Для майбутнiх спортсменiв важливо спiлкуватись впевнено, щиро та грамотно!переконана пані Ірина.

 

…Повернувшись до рідного прес-клубу, медіагуртківці взяли участь в короткому ігровому бліц-опитуванні. На питання ведучого переважна більшість із них відповіли, що їхній настрій дня значно покращився.

— Хочемо продовжити гру! Це ж так весело і цікаво, — радісно вигукнули викладачу медійники вже у звичній аудиторії. Хоча й «ефірний» час заняття непомітно для усіх дійшов до завершення, захоплені юні журналісти занотували собі нові ідеї та запитання…

Усім, хто поділився з оточуючими своїм позитивом, передаємо творчий літфізкультпривіт. 


Леонід ГАПЄЄВ,
керівник гуртка «Медіакультура» ЦДЮТ № 5 Харківської міської ради

Фото: Ірина Тарасенко






воскресенье, 3 декабря 2017 г.



ПРАВО ОСОЗНАННОГО ВЫБОРА

По инициативе Центра детского и юношеского творчества № 5 Харьковского горсовета состоялась встреча школьников и знаменитых харьковчан в современном формате talk show на тему «Успехи и цели в жизни». Его гостями стали Даша Капитанова и Алексей Мазикин. Зрительный зал был настолько переполнен приглашенными старшеклассниками, что многим даже пришлось постоять. Впрочем, это не помешало желающим открыть для себя что-то новое, ощутить пульс всего происходящего здесь и сейчас...
О чем удалось пообщаться за этот час с минутами? Об успехе и как его добиться.
О стиле жизни, привычках и особых «фишках» успешных людей. О выборе целей и пути их достижения. Еще желающие смогли узнать из первых уст интересные истории из жизни ярких личностей. Задать свои вопросы и получить на них ответы.

Короткое «досье» наших героев
Даша Капитанова. Автор и ведущая телепроекта LEVEL UP о бизнесменах. Передача выходит на всеукраинском телеканале «Первый деловой» и харьковском телевидении.
Медиаперсона года. Блоггер. Очаровательная девушка и мама прекрасной дочки.
Алексей Мазикин. Чемпион мира WBO Азиатско-тихоокеанского региона. Спортсмен. Адепт здорового образа жизни и поиска правильных мотиваций. Бизнесмен. Счастливый муж и отец.
Информационная справка: ток-шо́у (от англ. talk show [tɔ:k ʃoʊ] — разговорное шоу) — вид телепередачи, в котором несколько приглашённых участников ведут обсуждение предлагаемой ведущим темы. Как правило, при этом присутствуют приглашённые в студию зрители. Иногда им предоставляется возможность задать вопрос или высказать своё мнение. Задача жанра ток-шоу — активизировать восприятие содержания, заключённого в передаче с помощью формы диспута, острых вопросов, высказывания различных точек зрения.
Создателем первого в мире ток-шоу стал Фил Донахью, его проект назывался «Шоу Фила Донахью». Произошло это совершенно случайно. В 1967 году, в ходе беседы с героем одного из выпусков, у ведущего закончились вопросы, и он обратился к зрительному залу… Вопросов оказалось больше, чем ожидалось. Так и родилось первое в мире ток-шоу…

 «Где родился, там и пригодился…»
Именно так сформулировал Алексей Мазикин свой приход в спорт, куда он смолоду пришел сам, не под давлением родителей. А все началось еще в те советские времена, когда спортивные секции были бесплатными и доступными для каждого…
Многие из нас, возможно, настроены к людям определенных профессий с некоторым предубеждением? Например, если речь идет о профессиональных спортсменах. От себя лично скажу о другом. Приятно был удивлен, когда услышал от Алексея Мазикина немало интересных жизненных советов и размышлений. При этом не ощущалось никакой «звездности» со стороны гостя мероприятия. Наоборот, он интересно раскрыл себя как мыслящий и открытый для диалога собеседник. Конечно, это стало возможным благодаря интересно подготовленному сценарию культорганизатором ЦДЮТ № 5 Элиной Елизаровой. Она была одной из ведущих шоу. В качестве другой ведущей (в роли молодого журналиста) выступила активная участница кружка «Медиакультура» Ярослава Волынская. Кстати, для 15-летней Ярославы это был дебют участия в таком современном формате. Ведь, помимо заранее продуманных вопросов, в процессе talk show нужно было по-настоящему, свободно и по-взрослому держаться на сцене, часто импровизировать, задавать собеседникам уточняющие и другие вопросы. И с этим разноплановым творческим заданием Ярослава интересно и успешно справилась.
Старшеклассники из зала задавали гостю вопросы о выборе профессии, о спорте и не только. Он посоветовал обратить внимание на современные тенденции, информационные технологии. Ведь сейчас уже не будет такого, что выберешь себе профессию и всю оставшуюся жизнь будешь ею заниматься…
На вопрос о славе и признании наш гость ответил так: «Признание публики… Что это такое? Как его пощупать? Побольше ставить «лайков» в соцсетях? Человеку нужно быть самодостаточным. Воспитывать свои моральные качества. Слава бежит за теми, кто к ней вовсе не стремится. А современные масс-медиа «рисуют сверхлюдей». Они потом падают на дно, становятся несчастными…»
Вопросов к гостям шоу как со стороны ведущих, так и от самих зрителей было очень много, довольно неожиданных и разноплановых. Отвечая на один из них о технике в спорте, А. Мазикин озвучил присутствующим маленький секрет: «сфокусируйте свой взгляд на собеседнике через его брови, это снимет его агрессию… Ведь победит тот, кто работает в защите. Кто в атаке, тот теряет хладнокровие…»

Советы здоровья от Мазикина: будьте в тонусе!
«Берегите тело смолоду. Тело — это машина, на которой надо проехать всю жизнь. Поменьше употребляйте в пищу сахара и газировок, модифицированных продуктов. Держите скелет и мышцы в тонусе… Наша власть поставила в Харькове турники в каждом дворе. Просто занимайтесь бесплатно, если не можете посещать спортзал. Когда ты в тонусе, сознание проясняется». А еще А. Мазикин считает важным критерием успеха здоровье каждого и его близких. По его мнению, денег должно быть столько, чтоб хватало. Ведь большие деньги могут так «придавить», что мало не покажется… Еще важно не желать зла, болезней и смерти другим.
Три в/о ― вовсе не предел…
(Общение с поколением ЗОЖ)…

Другим гостем шоу стала известная в Украине телеведущая, харьковчанка Даша Капитанова. Человек, имеющий три высших образования в 31 год. Сумела сохранить, по ее словам, молодое эмоциональное состояние по жизни. И, создается впечатление, что это не предел человеческих возможностей на пути к совершенству. Сама Даша родом из Луганска. Первое высшее образование (менеджер международного туризма) ей помогло в 19 лет создать свой бизнес. По второму образованию юрист. В свое время мама пожелала Даше, чтобы в ее жизни были шансы.
Не пропускайте их, а конвертируйте в реалии. Не откладывайте важное в жизни на потом… советует молодежи Д. Капитанова.Ваше поколение ЗОЖ (здоровый образ жизни), вы молодые и хотите все попробовать успеть. Но не пробуйте наркотики, алкоголь. Все время занимайтесь спортом…
«Хотите быть успешными?
Делайте утреннюю зарядку…»

Вот что рассказала Даша Капитанова о своей формуле успеха: «Все начинается с зарядки. Бегаю, хожу. Мечтаю покорить горы, Эверест. Вам достаточно просто активно жить! Есть физкультура? Не прогуливайте. Хотите быть успешными? Делайте утреннюю зарядку…»
Не менее интересно было услышать ее понимание дисциплины в жизни.
Почему важна дисциплина? Чтобы добиться своей цели. Дисциплинаэто не ограничение свободы. Это отсечение не нужного, выбор приоритетов.
На вопрос Ярославы Волынской о любимом музыкальном произведении, Даша Капитанова ответила, что любит «Лето» из цикла «Времена года» Антонио Вивальди. Поведала и о том, что постоянно посещает органный зал, симфонические концерты. Ведь, по ее мнению, классика это реально лечебная музыка. А произведения Моцарта способствуют творчеству. В качестве небольшого эксперимента предложила желающим попробовать дома делать трудные уроки под звучащую музыку Моцарта.
В финале игрового шоу Даше было предложено попробовать себя в привычной ей роли телеведущей. И она с удовольствием согласилась. Провела с Алексеем короткий 5-минутный мастер-класс в форме интервью. После чего желающие школьники выстроились в живую очередь перед микрофоном, чтобы задать гостям шоу свои вопросы.
Такие talk show интересны не только старшеклассникам, их друзьям и родственникам. Еще и людям с активной жизненной позицией, желающим жить ярко и заниматься любимым делом. (Спасибо оргкомитету фестиваля VEDALIFE за помощь в видеосъемке и технической организации.)
Конечно, современная молодежь (названная поколением ЗОЖ) имеет свои взгляды на жизнь и свое мнение. И все-таки, в простой игровой форме многие желающие и не равнодушные смогли узнать немало полезного, интересного. Чтобы не просто определиться с будущей профессией. Ведь для начала очень важно сделать свой осознанный выбор стиля поведения и образа жизни. Наверняка, многие зрители поняли то, что каждый из подростков имеет право осознанного выбора. А такие мероприятия помогают настроиться и поразмышлять. Чтобы сделать осознанный, правильный для себя выбор в жизни…
Леонид ГАПЕЕВ, педагог «Медиакультуры» ЦДЮТ № 5






вторник, 21 ноября 2017 г.



ПЛАНЕТА
ТОЛЕРАНТНОСТІ…
«Я зміг її знайти!»

Якось восени Петро повернувся додому зі школи трохи засмучений. Навіть сумний.
— Що трапилося, синку? — запитала мама.
— Нічого. Просто маленька осіння депресія. Дивлюся довкола, вже настав місяць листопад. А ще й горло боліло вранці. За теплим літом сумую, — відповів хлопець.
Хоча й на дворі дійсно вже був листопад, усе красиве жовте й червоне листя довкола їхньої оселі радісно демонструвало свою відданість та щиру вдячність тихій і спокійній осені.
Хоча Петро не просто мав сумний настрій. Ще хвилювався через шкільні справи. Там, у школі, йому дали досить незвичне домашнє завдання на уроці світової літератури. Треба було за пару днів написати авторське оповідання на тему толерантності. Про це одразу дізналася мама, побачивши запис у відкритому й акуратно покладеному шкільному щоденнику сина на письмовому столі.
«Я зміг!» — часто полюбляв повторювати цю фразу в своєму підлітковому віці успішний семикласник у подібних ситуаціях. Але цього разу Петрик явно відчував психологічний дискомфорт через певні побоювання невідомого. Чи то просто сьогодні був не його день…
— А що таке толерантність? Як ти розумієш? — запитала матуся.
— Дуже просто. В перекладі з латини це слово означає терпимість. Тобто терпиме ставлення із розумінням, іноді навіть із певним співчуттям до усіх, хто не такий як ми з вами, — якось замислившись, спокійно відповів підліток.
Мама уважно вислухала сина й одразу тихенько увімкнула його улюблені музичні записи. Запропонувала поїсти улюблену страву, випити гарячого чаю та спробувати пограти в одну гру…
До речі, Петро дуже цікавився астрономією. Тому Олена Павлівна, маючи чималий досвід викладацької діяльності у гуманітарному коледжі, приготувала своєму семикласнику цікавий і пізнавальний сюрприз. Принесла з бібліотеки сучасний журнал з астрономії, із науково-популярними статтями про різні планети та інші космічні теми, із безмежною кількістю цікавих і захоплюючих фотографій. Петрик сів за стіл і почав роздивлятися вражаючі уяву фотографії. Бо хотілося просто відволіктися… Отож, геть вам, думи сумні.
«Я зміг!»
Потім, непомітно для себе та оточуючих вдома, хлопець почав щось захоплено малювати на папері й писав якісь заголовки. Так він просидів півгодини, ще годину, вже й дві… Нарешті Петро позвав маму до кімнати, щоб поділитися із нею своєю радістю.
«Я зміг!» — задоволено промовив хлопець і показав неньці свій незвичний витвір мистецтва. На великому аркуші паперу формату А-3 можна було побачити красиво зображений безмежний космічний простір. Знайомі й відомі багатьом із нас планети (Земля, Венера, Марс, Сатурн, Юпітер) віддалено нагадували веселі й радісні повітряні кульки, які летіли у безмежному просторі, кожен своїм шляхом до обраної мети.
Довкола у космосі було темно. Хоча іноді далекі промінчики Сонця дарували світло й знову зникали у невідомості. Ці промінчики лише частково нагадували про себе у безмежному просторі невідомості.
Втім, одразу особливо привертає увагу дещо зовсім інше. В самісінькій середині композиції можна побачити незвичну планету! Вона, на перший погляд, виглядає світлою, тому й викликає довіру та симпатію глядачів. Довкола нової планети Всесвіту літають космічні кораблі, доставляють на її поверхню нових прибульців.
— Це вимушені переселенці із планети Земля. Просто їм давно вже реально набридли глобальні проблеми цивілізації: голод, військові конфлікти у різних державах світу, політичні репресії, різні переслідування за нетрадиційну точку зору в політиці чи релігії, нетрадиційну сексуальну орієнтацію та не тільки, — пояснив автор, — завтра проведемо у класі рольову гру на тему толерантності.

Рольова гра на тему толерантності
А наступного дня відбулася незвична рольова гра. Ви запитаєте, в чому її незвичність? За задумом автора, не було традиційного заздалегідь підготовленого й детально розписаного сценарію. Просто, на думку автора, такий традиційно формальний підхід є зайвим. Бо заважає творчій уяві підлітків, які скористалися чудовою можливістю стати співавторами й можливо акторами цікавого дійства. Отже, відбулася творча імпровізація, в якій кожен охочий та небайдужий до сучасних проблем людства (глобалізації, толерантності, миру, культури, мистецтва і не тільки) зміг творчо та неформально висловити свою точку зору.
Один із учасників гри, 7-класник Сашко спробував відправити в космічну невідомість групу неслухняних дітей одного з молодших класів. Інший учасник, Михайло уточнив, куди йому можна відправити охочих у велику космічну подорож?
Після короткого обговорення більшістю голосів 7-класники вирішили знайти у космосі планету Толерантності. До того ж, частина учнів (учасників гри) мали певні сумніви. Чи варто взагалі людям довіряти таку відповідальну гуманітарну місію у Всесвіті?! Адже Землю і так вже усіляко запаскудили, екологію зіпсували. Дійшло до того, що навіть у спекотній Африці влітку випав сніг. Людей ображають через їхній колір шкіри, африканців якось недолюблюють окремі європейці… Отож, кінця-краю цьому не видно.
Знайдено планету Толерантності !
— Чи достойні люди жити на цій новій планеті? Чи вони знову не зіпсують поки ще чисту й незаплямовану людськими гріхами частину космосу? — відверто висловлювали свої побоювання учасники гри.
— Та чи зможемо, взагалі, знайти у космічній невідомості цю дивну планету Толерантності? — запитували інші.
— Щось там світиться… Швидше налаштуйте телескоп! — вольовим голосом промовив Петро.
— Ось, дивіться. Я її знайшов! — радісно вигукнув автор проекту.
«Можливо, він знав про неї із самого початку, але не розкривав секрету до кінця? Адже мав на це право як автор ідеї» — прошепотіли деякі учні.
Отже, є перша перемога. Виконали перше завдання! Але що далі? Чи вдалося досягти мети? Чи навчилися підлітки бодай трошечки ставитися до оточуючих більш поважно і терпимо?
Нові запитання,
або життя триває у пошуках відповідей?
Яким буде життя перших людей на новій планеті? Як розвиватимуться їхні стосунки з іншими жителями космосу? Чи вистачить землянам поваги і терпіння до сусідів? Адже вони не єдині живі істоти у Всесвіті!
Наскільки нові прибульці з планети Земля своєю поведінкою, думками і вчинками достойні називати себе поселенцями планети Толерантності? Чи стануть вони її жителями, чи повернуться незабаром на Землю, збагачені новим досвідом, ідеями та знаннями? Який урок толерантності залишиться в їхніх спогадах крізь безліч космічних швидкостей, різних фізичних факторів та світових років?
Чимало запитань виникає також стосовно цієї незвичної космічної подорожі.
Які книжки, ноутбуки, інші технічні пристрої, особисті речі та документи дозволено взяти з собою в нову космічну подорож? Та й скільки вона триватиме у часі?
Які мобільні телефони, смартфони, айфони, планшети та інші атрибути сучасної земної цивілізації можна взяти із собою на згадку про попереднє земне життя?
Чи буде на новій планеті Толерантності відкритий доступ до звичного інтернету, щоби мати можливість періодично спілкуватися із землянами, які залишаються далеко від нового місця тимчасового перебування «толерантників» у космосі? Чи доведеться його створювати самим власноруч, як чистий аркуш нового життя?
Про це та інше незабаром дізнаємося.
Вперше в історії сучасної людської цивілізації розпочато новий гуманітарний проект із залученням простих добровольців різних поколінь. Експеримент продовжується.
Періодично виникають нові запитання.
Отож, життя триває у пошуках відповідей…
Леонід ГАПЄЄВ,
викладач, керівник гуртка позашкільної освіти «Медіакультура» Центру дитячої та юнацької творчості № 5 Харківської міської ради              








ПЛАНЕТУ ТОЛЕРАНТНОСТІ
ЗМОГИ ТАКИ ЗНАЙТИ?
Толерантність? Або терпимість та порозуміння. Ці більш близькі та зрозумілі для молоді слова стали цікавим поштовхом для творчості…
З початку якось виникла ідея, яка згодом втілилася у літературний твір «Планета толерантності: я зміг її знайти!» під авторством керівника гуртка. А вже під час занять «Медіакультури» ЦДЮТ № 5 Харківської міськради на базі 136-ї школи після почутого сюжету учні читали свої тексти про терпимість, добро, порозуміння.
«Фішкою» заняття, проведеного з нагоди Міжнародного Дня толерантності, стали авторські малюнки учнів. Своєрідною творчою інтерпретацією літературних сюжетів.



Леонід ГАПЄЄВ,

керівник гуртка «Медіакультура» ЦДЮТ № 5 Харківської міської ради

пятница, 17 ноября 2017 г.



ПУТЕВЫЕ ЗАМЕТКИ
НА ТЕМУ ТОЛЕРАНТНОСТИ

Каждый город в нашей Украине по-своему интересен и неповторим. Живя на Востоке, привыкнув к родному мегаполису под названием Харьков, как-то по-особому ощущаешь себя, побывав на ЗападеРечь идет о Западной Украине. Некоторые мои русскоязычные сверстники с настороженностью воспринимают этот регион. Думают, что говорить по-русски там рискованно. Но ведь это право каждого человека говорить на родном и понятном ему языке. Одно из базовых прав человека не только в нашей стране. Современной проблемой в Украине стала языковая нетерпимость.
Сейчас можно нередко услышать о навязывании того или иного языка в работе, учебе и не только. Хотя иногда (и даже довольно часто) навязывают нам стереотипы. Но сейчас хочется вам рассказать совсем другую историю. Именно историю о толерантности. Это приятно впечатлило, путешествуя по Украине

ЛЬВОВ,
НЕ ТРОНУТЫЙ ВРЕМЕНЕМ…
Львов встретил нас ярким сияющим солнцем и ясной теплой погодой. Знаете, бывает такое, что ты только сошел с поезда, стоишь на вокзале, оглядываешься по сторонам и понимаешьв этом городе ты будешь счастлив. Люди улыбаются, сияя добротой, и от этой улыбки на душе становится теплее. Милые девушки, приезжающие на отдых с чемоданами, которые с трудом поднимет даже Халк, будьте уверены, что вашу «маленькую косметичку» вам никогда не придется стаскивать с поезда одной. Во Львове, наверное, всегда найдутся люди, которые смогут, а самое главное захотят, вам помочь. Здесь вам всегда подскажут, где найти нужную улицу или выпить самый вкусный кофе. При чем сделают это настолько доброжелательно, и в то же время непринужденно. Еще с искренним интересом расспросят, откуда вы и чуть ли ни за руку отведут к нужному вам месту.
Знаете, что особенно поразило? Никто не отделывался холодным ответом. Случайные прохожие даже не обращали внимание, на каком языке ты просишь о помощи. С улыбкой распрощавшись с человеком, ты идешь себе дальше с мыслью о том, как же все-таки хорошо здесь находиться и во время каникул.
А представьте, как приятно гулять по узеньким улочкам старинного ЛьвоваИз маленьких кофеен доносится чуть слышный аромат свежесваренного «Эспрессо» и бодрящего горячего шоколада. Дома будто наполнены стариной, а вездесущая брусчатка лишь дополняет это ощущение нетронутости временем
Действительно во Львове теперь можно свободно общаться на русском? При этом не опасаться быть униженным? Ведь нередко довелось раньше слышать о том, что там на Западной Украине присутствует национализм? Українська понад усе? — интересуюсь у девушки, побывавшей там, чтобы услышать ее впечатления из первых уст.
Вы удивляетесь тому, что мои впечатления и мысли слишком радужны и позитивны? Толерантность ведь предполагает терпимость и понимание ко всему, что нас окружает. Это своего рода отношение к себе и окружающим нас людям. Положительный настрой по жизни! Поэтому, думая о толерантности, хотелось запечатлеть права человека сквозь призму современности в конкретном городе, очутившись в роли туриста и репортераВозможно, это «проснулись» мои романтические грезы, и я лишь девушка, смотрящая на мир сквозь розовые очки... А если и так, то и вам советую их надеть…— неожиданно услышал ее ответ.

Язык общения не должен быть проблемой…
(Короткая беседа о терпимости и понимании)

Теперь настало время поговорить более серьезно? Интересная мысль: сколько языков ты знаешь, столько раз почувствуешь себя человеком?
Можно ли с уверенностью сказать, что языковая терпимость сегодня характерна для всей Украины? Например, в родном Харькове на вопрос прохожих, звучащий по-украински, легко отвечаю людям на их языке. А что можно сказать о других городах Украины? — продолжаю диалог с Дианой.
—  Лично мне удалось почувствовать себя комфортно во время поездки во Львов. Чего не скажешь о недавнем визите в Киев. К сожалению, в столице все настолько пресыщено политикойчто говорить о толерантности вообще иногда становится бессмысленно. Везде лозунги и даже можно увидеть мат на политические темы. Так мы не придем к толерантности.
—  Как же можно изменить ситуацию к лучшему? Можно ли создать условия языковой терпимости? — задаю вопрос участнице программы молодежного лидерства среди школьников.
Если говорить о полезных внедрениях основ толерантности в студенческую и школьную среду, то стоит начать с языка общения. Харьковчанам стоит грамотнее овладеть украинским языком, а львовянам русскимЛично мне на учебе в русскоязычной школе Харькова интересен украинский язык, история, литература и культура современной Украины. С удовольствием читаю всеукраинский журнал «Одноклассник».
И насколько он выражает идею толерантности среди подростков?
Немало интересного можно в нем найти. А если бы еще и на русском его издавали (а лучше вообще на двух языках), то ему бы вообще цены не было! И не нужно приписывать всему политические оттенки по поводу «языка страны агрессора» и прочее. Ведь в Украине исторически сложилось так, что русскоговорящее население достаточно многочисленное. Так зачем же людей искусственно лишать права общения на родном и понятном им языке?

Учеба — это живое общение,
Или житейские уроки толерантности…
Наверное, некоторые читатели спросят, на каком языке проходят занятия по программе школьного лидерства? Как педагог отвечу: на двух языках. Пишут школьники литературные сюжеты и журналистские тексты на родном языке. Ведь учеба предполагает именно живое общение. На том языке, который близок и понятен собеседнику.
Языковую толерантность на своем уровне педагога, молодежного лидера может позитивно создавать каждый из нас. Но в системе образования на общегосударственном уровне, все-таки есть серьезные трудности. Кстати, именно язык общения стал проблемой для практического воплощения толерантности на уровне образования. Телевидение тоже «добавило красок». Комментируя новшества недавно принятого закона «Об образовании» многие журналисты бьют тревогу: в Закарпатье могут закрыться немало вузов из-за оттока студентов, говорящих на венгерском языке. Ведь теперь обучение даже для представителей национальных меньшинств будет вестись только на украинском? Принятый парламентом закон, по мнению многих отечественных и зарубежных аналитиков, противоречит базовым правам человека и нормам международного права в целом. Уже тема эта активно обсуждается на уровне Совета Европы. Неужели Украина не извлечет из этой ситуации полезный урок толерантности?!

Молодежная газета — новый межкультурный диалог?
Авторы убеждены в том, что именно молодежь может показать хороший пример толерантности более старшему поколению. Вы спросите, в чем же? Очень просто. В языке общения.
Было бы интересно создать молодежную газету или молодежное интернет-издание с корреспондентскими пунктами в Харькове, Донецке, Луганске и Львове. При чем, именно на двух языках: украинском и русском.
Во-первых, молодежные издания теперь в стране стали дефицитом на медиа-рынке.
Во-вторых, толерантность в общении на примере такого медийного проекта смогла бы послужить толчком налаживания конструктивного межкультурного диалога. А как найти возможность воплощения проекта? Детально это нужно обсуждать в отдельной теме. Сейчас речь идет о самой идее, которая в контексте толерантности, вполне достойна внимания.
Ориентируясь на концептуальные изменения в системе образования, хочется дать возможность каждому школьнику и студенту нестандартно мыслись на любые темы, касающиеся современной жизни.
Однажды школьница из Харькова как бы невзначай рассказала о Львове, где язык общения не стал проблемой для молодой русскоговорящей туристки. И даже, если не все в нашей стране так позитивно, как может показаться на первый взгляд в этом сюжете, в будущем в новой молодежной газете каждый сможет попробовать создать свои публицистические заметки на тему толерантности

Авторы:

Диана ШЕРСТЮК, кружок «Лидерство ― залог успеха» Центра детского и юношеского творчества № 5 Харьковского горсовета, 10-а класс школы № 126


Леонид ГАПЕЕВ, педагог, руководитель кружка «Лидерство ― залог успеха» Центра детского и юношеского творчества № 5 Харьковского горсовета