ШЕВЧЕНКО ВЧОРА,

СЬОГОДНІ І ЗАВЖДИ

Цікаво, пізнавально і патріотично. Неформально, змістовно і креативно. Із таким настроєм дня у переповненій аудиторії відбувся відкритий урок гуртка «Медіакультура» у Харківській 136-й школі на тему «Шевченко: вчора, сьогодні, завтра». Це був один із відкритих уроків творчої декади педагогів Центру дитячої та юнацької творчості № 5 Харківської міської ради.

Така тема заняття обрана зовсім не випадково. Це не тільки сучасний погляд на творчість Тараса Шевченка очима учасників гуртка як майбутніх журналістів з нагоди Дня народження Кобзаря. Адже усі присутні в ігровому прес-клубі змогли не лише уважно слухати, думати і спостерігати, але й взяти участь у відкритому обговоренні. «Фішка» заняття не в переказування раніше вивченого матеріалу в межах шкільної програми, а в тому, щоб знайти нове і не досліджене в житті і творчості Шевченка.

Мета заняття? Триєдина. Навчальна, розвивальна, виховна

Навчаємося розуміти творчість Шевченка як культурне надбання національного рівня. Розвиваємо засади власного критичного мислення в контексті творчості Шевченка з точки зору сучасного автора і читача. Розвиваємо позитивне мислення і позитивне сприйняття у його творах. Використовуємо інноваційні форми під час проведення заняття, зокрема відкрите обговорення.

У чому секрет виховної мети? Виховуємо молодь в культурному середовищі, ділимося із присутніми цікавими творчими відкриттями, креативно передаємо культуру в маси.

«А слава — заповідь моя»,

чи він прославив Україну?

Не абияку жваву дискусію викликало прочитання відомого вірша «Доля», написаного поетом 160 років тому ще 9 лютого 1858-го у Нижньому Новгороді. Проте, крізь віки й роки цей текст не втрачає своєї актуальності.

Ти не лукавила зо мною,
Ти другом, братом і сестрою
Сіромі стала. Ти взяла
Мене, маленького, за руку
І в школу хлопця одвела
До п'яного дяка в науку.
«Учися, серденько, колись
З нас будуть люде»,— ти сказала.
А я й послухав, і учивсь,
І вивчився. А ти збрехала.
Які з нас люде? Та дарма!
Ми не лукавили з тобою,
Ми просто йшли; у нас нема
Зерна неправди за собою.
Ходімо ж, доленько моя!
Мій друже вбогий, нелукавий!
Ходімо дальше, дальше слава,
А слава — заповідь моя.

На запитання до аудиторії про те, чи шукав у свої роки слави і визнання Тарас Шевченко, як і будь-який автор сьогодні, серед різних відповідей пригадується власна думка третьокласниці Софії Кочури. «Він прославив Україну» ― коротко і влучно промовила дівчина.

Мала сторінка великих цікавинок

Спробуємо зробити невеличку літ-екскурсію до малої сторінк великих літературних цікавинок про Шевченка? («Мала сторінка Шевченка» https://mala.storinka.org) Особисто мою увагу привернув цей лаконічний і дуже пізнавальний текст. Ось послухайте. Бо він цікавий не лише батькам і педагогам, а ще й дітям.

Оксана Іваненко. «Маленьким про великого Тараса» (оповідання для дітей)

«Коли я була зовсім малою, отакою, як ви зараз, у нас дома дуже любили співати. Зберуться після роботи літнім вечором під свято і співають. Я знала, що завжди наприкінці співатимуть дідові любимі пісні «Peвe та стогне» і «Як умру». Дід теж підтягатиме. Я знала всі слова, і хоч не всі вірно вимовляла і розуміла, тоненько і собі співала. І ніхто з мене не сміявся, бо я сиділа у діда на руках або коло нього. Ми жили далеко від Дніпра, але з самого малку я уявляла собі, який він широкий, могутній, і вночі, під час бурі, реве та стогне і підіймає високі хвилі. А закінчувалась пісня тихо-тихо, і дід завжди трохи піднімав руку, щоб співали тихо, наче вже буря скінчилась і все засинало. Я дуже любила цю пісню...» (Оксана Іваненко)

Призи за участь, активність і креативність

Кожен із гуртківців під час заняття зміг активно і творчо проявити себе. Діти озвучували відомі вірші і сучасні загадки на тему творчості Кобзаря. А ще ділилися своїми враженнями від власних досліджень його життя і творчості. За редакторським сценічним задумом педагога, у форматі ігрового прес-клубу активну участь взяли не лише самі гуртківці, які ретельно готувалися до відкритого уроку як сценічного виступу перед публікою. Кожен із запрошених та присутніх на цьому дійстві (це діти різного віку, педагоги і батьки) за правилом піднятої руки зміг виступити у дебатах та отримати пізнавальний приз. Це всеукраїнські видання правової та сімейної тематики.

Кожен сценарій ― це творчий орієнтир. При цьому сучасне життя може додати свої корективи. І тому медіагуртківці поступово налаштовуються до вміння імпровізувати. Це не лише стосується різножанрової творчості, коли деякі учні (як 3-класниця Софія Кочура) виступають водночас у ролі співведучих та демонструють власні музичні імпровізації на флейті.

Вчимося висловлювати публічно власну думку

Обмежений ефірний час не дає можливості продемонструвати усе, що вміє кожен із учасників. Тому за принципом «доступного мікрофона» маємо показати головне і найцікавіше. А хто хоче дізнатися, побачити й почути більше, має таку можливість. Зробити це під час інших занять. Це стосується і гуртківців, і гостей заходу.

Важливо те, що сьогодні діти з «Медіакультури» не бояться відкрито висловлювати власну думку, ділитися власними враженнями. Нова генерація творчої молоді налаштована до подальших пошуків того, що залишається так би мовити «поза кадром». Живе у душі і свідомості кожного, хто досліджує творчість Шевченка з позиції загальнолюдських цінностей сучасної людини.

Свобода слова замість цензури

Не все ще однозначно сприймається у творчості Тараса Григоровича як дітьми, так і дорослими нашими земляками. «Думи мої, думи…» То й добре, що кожен рядок творчості Шевченка спонукає нас до подальших роздумів. Варто подякувати усім небайдужим, особливо дорослим. За схвальні відгуки і критичні зауваження, за високу оцінку професійних успіхів дітей на чолі з їхнім наставником, за креативні репліки під час жвавого обговорення побаченого й почутого. А тим, хто не звик до нестандартних виступів дітей, варто потроху налаштовуватися до сучасності. Невже забули про модернізацію освіти? Про те, що сучасна українська школа має навчити молодь мислити? Варто для початку попрацювати із власними стереотипами. Зрозуміти їх, щоб потім якось змінити себе. Бо не може бути помилок, правильних чи неправильних відповідей. Водночас можуть бути представлені для широкого загалу різні точки зору.

Сьогодні вже нікого із літераторів та педагогів, представників громадянського суспільства не здивуєш негласною цензурою в освіті. Мізерними зарплатами та проявами психологічного тиску на прогресивно мислячих талановитих учнів і педагогів, які на загальному фоні виглядають не як усі. В шевченковій творчості таке теж було. Поетам і журналістам в усі часи намагалися «рота затикати», слова не давати. Тому сьогодні нова творча генерація замислюється над художньо-публіцистичною та правовою практичною ознакою медійного і літературного середовища. Варто не забувати і про Конституцію України, і про норми міжнародного права в сучасній «сім’ї вольній новій», по-європейські налаштованій. Бо громадянське суспільство, про яке мріяв наш Кобзар, поступово перетворюється на самодостатню систему демократичної України. Це, по суті, створює демократичні цінності сучасної високоосвіченої людини нашої рідної країни. В якій і Шевченка, і його нащадків, і талановитих учнів і цікавих педагогів (серед яких є чимало авторів «Медіакультури» із дипломами) будуть цінувати.

А поки що не шукаймо пророків у власній країні, не варто вірити в ілюзії десь там на чужині…

Ось так, одна година швидко без перерви промайнула. Увага публіки медійників не обминула.

Насамкінець хотілося би подякувати за увагу, небайдужість і активну участь в нашому шевченківському прес-клубі учасникам «Медіакультури»: Івану Суру, Софії Кочурі, Катерині Псарьовій, Ростиславу Туркову, Тетяні Непочатовій та іншим, їхнім батькам та вчителям, класним керівникам. А також методисту ЦДЮТ № 5 Вікторії Герасименко, нашим колегам з хореографічного гуртка та їх молодому наставнику Ірині Тарасенко, адміністрації школи, усім небайдужим до творчості Тараса Шевченка, яка живе в усі часи. Вчора, сьогодні, завтра і завжди!

Леонід ГАПЄЄВ,

керівник гуртка «Медіакультура» ЦДЮТ № 5 Харківської міськради,

член Національної спілки журналістів України

Фото : Альбіна ПСАРЬОВА