среда, 2 мая 2018 г.



ІСТОРІЯ «ІНТЕГРАЦІЇ»:
ОБМІН ДОСВІДОМ
ДОРОСЛИХ І ДІТЕЙ

Після цікаво проведеної 13-ї Молодіжної Академії в Києві в рамках програми «Інтеграція через діалог» напередодні фінальної літньої Молодіжної Академії організатори заходу від Всеукраїнської Асоціації викладачів історії та суспільних дисциплін «Нова Доба» підготували для дорослих і молодих учасників (учнів та педагогів) практичне завдання онлайн-курсу під назвою «Історія моєї “Інтеграції…”.
Ідея в тому, щоб у період між проведенням цих заходів учасники змогли поділитися власним досвідом, ідеями та пропозиціями на перспективу.
Пропонуємо вашій увазі уривки з есе учасників заходу: 7-класниці з гуртка «Медіакультура» ЦДЮТ № 5 Харківської міськради Катерини Псарьової та педагога, керівника гуртка Леоніда Гапєєва. Автори діляться власним досвідом та роздумами на актуальні теми, що цікаві з точки зору модернізації змісту і якості сучасної освіти.

Професія журналіста та викладача основ медійної грамотності передбачає одну просту і водночас дуже важливу річ: постійно отримувати і обробляти різну інформацію. Таким чином, отримую розсилку від ресурсного центру «Гурт». Там було опубліковано оголошення про (анти)конкурс «(Не)дитячий погляд на війну». Зацікавила незвична назва. Добре попрацювали автори над заголовком. Коли почав аналізувати, то проект зацікавив своїм нестандартним підходом. І близько 7 моїх учнів спробували себе в якості авторів есе на тему миру проти війни.
Роздуми молодого педагога

Ось так дізнався про цю програму. Вирішив долучитися до цієї програми для того, щоб краще дослідити практичні аспекти Інтеграції. Особливо зацікавило те, яким чином дорослі і діти зможуть знайти шляхи порозуміння. Саме так. Не дивуйтеся. Особисто про себе скажу так: вважаю себе молодим педагогом. Не тільки за віком, але й за духом. Перед тим, як взяти участь в Інтеграції, взимку 2017-го пройшов 5-тижневий онлайн-курс з критичного мислення для освітян. Інтуїтивно відчув, що чимало ідей і вже отриманих практичних знань матиму шанс розвинути практично. В новому форматі. Усі ми, дорослі учасники Інтеграції могли вільно спілкуватися, обмінюватися цінним досвідом. У звичайній системі освіти, в повсякденній роботі існує прихована конкуренція. А тут дещо інший підхід. Ще на першому практичному занятті керівник проекту Петро Іванович Кендзьор зробив акцент на тому, що сучасна освіта має базуватися на кооперації. Думаю, це можна назвати взаємним обміном цінним досвідом.

Інтеграція та діалог починаються із спілкування

Яким цільовим категоріям дітей особисто присвятив основну увагу під час своєї роботи? У чому була причина?
По-перше, усі діти мають однакові права за Конституцією та законами України, нормами міжнародного права. Тому у своїй роботі намагаюся не «сортувати» дітей за категоріями. Але завжди помічаєш певні особливості. Діти із багатодітних сімей або тих, де є хоча б дві дитини, більш налаштовані до активного процесу пізнання світу та творчості.
Я викладаю основи журналістської та літературної творчості у позашкільній освіті. Особливо мені цікаво було почути думки і орієнтири педагогів так би мовити «основної» школи. Адже ми, представники системи позашкілля, маємо дещо інші ціннісні орієнтири. Якщо наші колеги мають відпрацювати основну програму, дати основний «вантаж знань», виставити оцінки і заліки, то у нас, педагогів позашкільної освіти є інша місія. Налаштувати дитину творчо і критично мислити! Зверніть увагу. Не навчити, а налаштувати. Бо сучасний підхід до змісту і якості освіти має створювати певні алгоритми дій. Не можна просто навчити, а є можливість зацікавити і заохотити. І тоді дитина буде сама вчитися, а педагог як досвідчений професіонал в цьому допомагатиме. Можна не писати величезних текстів на зразок рефератів, а розповісти про свої думки і переконання лаконічно. І тоді небайдужий читач зверне на це увагу.

Стосовно дітей. Особисто не поділяю їх на категорії, а підмічаю особливо зацікавлених, здібних, активних і мотивованих. З точки зору журналістської професії є ті потенційні лідерські якості, які варто розвивати. Дослідивши певні підходи серед присутніх моїх колег, викладачів історії і правознавства, вкотре замислився про моїх майбутніх журналістів. Які цінності сучасної людини варті суспільної уваги? Які способи пошуку і захисту цих загальнолюдських цінностей маємо розвивати у собі та серед потенційних читачів? Завдяки участі в «Інтеграції через діалог» не лише особисто як педагог почав додатково «формувати» зміст власного викладання, але й моя активна учениця Катя Псарьова вже на першому цікавому виховному заході, присвяченому творчості Т.Г. Шевченка, досить цікаво, креативно і сучасно спробувала показати зміст цієї теми під час відкритих дебатів. І її перше питання стосувалося саме цінностей людини! Це дуже вдалий приклад журналістської професійної майстерності, мотивації до самовдосконалення. І діти, і дорослі мислять і відчувають алгоритми інтеграції у власній свідомості, що зазнає певних позитивних змін. Відбувається діалог із читачем та слухачем. Бо ми є великою родиною сучасної України. Своя рідна родина і мала Батьківщина гармонійно контактують із кожним, хто є за духом і поведінкою членом громадянського суспільства. І це відчувалося на 2-денних тренінгах, що стали прикладом взаєморозуміння і вміння слухати, вдалим втіленням інтеграції у соціумі, що починається із елементарного людського спілкування.
(Додатково про враження від участі в «Інтеграції» очима молоді читайте статтю 7-класниці Катерини Псарьової, учасниці «Медіакультури» ЦДЮТ № 5 Харкова: «На 13-й Молодежной Академии, или возраст не мешает діалогу», опубліковану на блозі «Молодые литераторы. Заметки Леонида Гапеева» http://tvorcist-pozitiv-leonid-gapeev.blogspot.com).

Важко віддавати власні цінності,
або варіанти відповідей
чи моделі власної поведінки?

Коли стаєш активним учасником дійства не на словах, не формально, а цілком задіяним реально, то усе навколо в тому соціумі, де ми є тут і зараз, відбувається по-справжньому. Це своєрідна система Станіславського, коли ми вживаємося в образ, і він стає гармонійним продовженням нашого єства, тобто свідомого і підсвідомого. Ні, хочу одразу заспокоїти читачів. Ніяких зайвих експериментів із психікою людини не проводили. Усе відбувалося законно і цивілізовано. Але на емоційному рівні досить яскраво. Це, безперечно, є великим плюсом у сучасній психології і педагогіці!
Отже, спробую відповісти на інше запитання. Чи були моменти, які бажав би залюбки повторили?
Особливо сподобалися різні інноваційні способи передання змісту матеріалу тренінгів. Скажімо, ігрова вправа, коли обирали різні цінності, а потім все менше і менше тих важливих цінностей залишалося в кожного з нас… І тоді нам довелося жорстко в умовах обмеженості часу обирати і залишати собі найцінніше! Що саме? Життя, досвід і знання. Людські особисті стосунки. Спілкування. Продовжувати не буду через обмеженість кількості складових. Напевно, кожен обиратиме своє. Особисто для мене це сприймалося не лише на раціональному розумовому рівні, а ще й на рівні емоційного відчуття. Називають це «емоційним інтелектом». Саме такі «фарби» сюжету до вподоби сучасним читачам, для яких ми і створюємо літературні і журналістські сюжети на своїх заняттях позашкільної освіти. Отож, довелося не просто обирати варіанти відповідей, а ще й формувати моделі власної поведінки! Сподіваюсь, що більшість з нас обиратиме ті цінності, які нас поєднують. Тобто загальнолюдські ціннісні орієнтири.
Важливо те, що подібні вправи активно задіють наше емоційне сприйняття. І тоді інтелект працює вільно, не заангажовано. Звичайно, з точки зору практики критичного мислення, потрібно навпаки не піддаватися сильним емоціям, як позитивним, так і негативним. Насправді, інтелект цілком адекватно працює під час такого жорсткого вибору цінностей сучасної людини. Залюбки повторив би такі вправи! Хоча дещо оновленого змісту. Можливо, це будуть якісь більш ситуаційні моделі поведінки. Не виключено, що завдання дещо ускладниться. То вже час покаже…
Звичайно, це є мої власні враження, особисті рефлексії. Автор есе вирішив поділитися із читачами своїм позитивним досвідом пережитого, який спонукатиме усіх зацікавлених, допитливих і небайдужих до неформальних роздумів. Про що саме? Про загальнолюдські цінності, які нас поєднують, а тому мають залишатися із нами, попри будь-які жорсткі і складні правила і сюжетний зміст тренінгу.

Школа і позашкільна освіта:
спільні цінності замість відмінностей

Кожен із нас, педагогів, належить до певної професійної групи. Більшість педагогів «Молодіжної Академії» є викладачами історії та правознавства так би мовити «офіційної» шкільної освіти. Особисто не відчув якогось інакшого ставлення до себе. Оскільки представляю систему позашкільної освіти. Дуже позитивно те, що ми, педагоги різних професійних груп, знайшли шляхи порозуміння, тобто ті спільні цінності, що нас об’єднують. І не просто на словах, а на конкретних прикладах педагогічної діяльності.
Усі підтримали виступ автора цього есе. Адже йдеться про розвиток особистості кожного учня. Як шкільної, так і позашкільної освіти. Замість так званої «конкурсоманії» шукаємо шляхи порозуміння і кооперації в освіті. (докладніше читайте статтю автора «ПРО ЦІННОСТІ ЛЮДИНИ СКРІЗЬ ПРИЗМУ ЧАСУ», розділ «Варто змінити стратегію освіти: від конкуренції до кооперації ?!», опубліковану на блозі «Молодые литераторы. Заметки Леонида Гапеева» http://tvorcist-pozitiv-leonid-gapeev.blogspot.com). Маємо шукати проекти, які цікаві, змістовні, практично корисні й сучасні. Головне те, щоби вони сприяли і налаштовували дітей та дорослих до розвитку особистості, діалогу і спільних дій. Саме «Інтеграція через діалог» є яскравим тому позитивним прикладом.
(Про враження і набутий досвід учасниці «Інтеграції», 7-класниці та активного учасника занять гуртка «Медіакультура» Каті Псарьової читайте в наступному сюжеті — її авторському есе. Досвід «Інтеграції»: люди різні, інтереси ― спільні.)
Леонід ГАПЄЄВ,
керівник гуртка «Медіакультура» ЦДЮТ № 5 Харківської міської ради






Комментариев нет:

Отправить комментарий